Актуальні проблеми психології, Том 2, Випуск 11 – 2018

АНОТАЦІЇ ТА ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

 Зміст випуску

 Повний випуск (pdf)

 

УДК159.923.2

Чепелєва Н.В.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Самопроектування як процес створення потенційної особистої історії

Мова статті : українська

Анотація. Метою статті є теоретичне обґрунтування наративізації як однієї з провідних дискурсивних технологій процесу самопроектування особистості. Дискурсивні технології тлумачaться як технології виробництва, упакування, розшифрування та впровадження смислів. Основними характеристикам дискурсивних технологій є: гнучкість точки зору; усвідомлення конструювання; орієнтація на діалог, комунікацію, співробітництво; орієнтація на дискурс, багатоголосся (тобто різноманіття Я). Показано, що наратив є не лише важливим інструментом розуміння та інтерпретації особистого досвіду, навколишньої реальності, а й провідним засобом самопроектування особистості. Він не тільки є основоположною формою надання сенсу людському досвіду, а й надає можливість поєднувати минуле Я особистості з теперішніми і навіть з майбутнім Я, що проектується. З’ясовано, що у процесі створення наративу особистість, яка створює власний проект, застосовує цілісну модель часової перспективи (минуле, теперішнє, майбутнє). Це дозволяє одночасно утримувати у свідомості історію реального життя разом з історіями про можливе життя і себе в ньому, а також велику кількість їх комбінацій. Визначено, що однією із умов оволодіння технологією створення наративу себе-потенційного є наявність в особистості наративної компетентності. Наративна компетентність має включати такі уміння: уміння вибудувати події у хронологічній послідовності; уміння включити в особисту історію шаблони культурно-типових життєвих сценаріїв; уміння відобразити в історії причинно-наслідкові взаємозв’язки подій життя та патерни «мета – засіб»; уміння організувати історії навколо головної «теми», цінності або життєвого принципу.

Ключові слова: самопроектування особистості, наратив, дискурсивні технології, наративізація, наративна компетентність, особистісна історія, особистісний проект.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 4-20 (pdf)


УДК159.923.2

Смульсон М.Л.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

До проблеми технологізації процесів самопроектування

Мова статті : українська

Анотація. Стаття присвячена визначенню місця технологій самопроектування у сучасній концепції технологізації науки. Показано, що закладена у технології можливість відтворюваності процесів є заставою руху психології до того, що зветься «справжньою наукою».

Розглянуто методологічні принципи критичної теорії технології, які визначають роль інтерпретації у технологічній моделі (інтерпретаційна гнучкість артефактів), а також спільну конструкцію артефактів і соціальних груп. Тому не існує принципових відмінностей у технологіях гуманітарних (психологічних) і власне технічних, якщо обидва види тлумачити як технології проектування. Про нероздільність технологій у їх стандартному технічному розумінні і технологій гуманітарних переконливо свідчить така глобальна сучасна технологія, як Інтернет.

Розуміння технологічного як постійно відтворюваної схеми діяльності і рефлексивно-соціального конструкта відповідає знаряддєвій теорії діяльності Л.С.Виготського.

Взаємопроникнення технічних і соціально-гуманітарних технологій тісно пов'язане з поняттям артефакт, яке розглядається не тільки як штучний об'єкт, але й як кентавр, тобто об'єкт, який поєднує природний і штучний компоненти.

Проблема технологій самопроектування та їх становлення проаналізована по аналогії з підходом Ю.І.Машбиця до проектування навчання в контексті проектувально-технологічної дослідницької парадигми.

Ключові слова: самопроектування, технологія, проектувально-технологічна парадигма, артефакт, відтворюваність процесів.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 21-36 (pdf)


УДК159.923.2

Рудницька С.Ю.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Технологізація як тенденція сучасного гуманітарного знання

Мова статті : українська

Анотація.. У статті наведено теоретичне узагальнення проблеми технологізації сучасної гуманітарної сфери, проблематизовано поняття технології, показано, що її сутність полягає у відтворюваності результатів діяльності, що технологізується, у потенційній можливості їх повторювальності за різних умов. Виокремлено культурно-орієнтований та індивідуально-орієнтований підходи до розробки гуманітарних технологій. Визначено, що індивідуально-орієнтований підхід спрямовано на забезпечення можливостей для людини як суб’єкта управління власними ресурсами усвідомлювати, переживати, інтерпретувати і творчо перетворювати саму себе та власне життя. Серед провідних характеристик гуманітарних технологій виокремлено: рефлексивність, залучення суб’єкта в процес прийняття рішення, цілеорієнтованість, переважно перспективна спрямованість, ексклюзивність і оптимістичність, людиноспіврозмірність, відсутність жорсткої структури, творчо-орієнтованість, відновлюваність, орієнтація на засвоєння культурних смислів і цінностей, відбитих у дискурсах. Запропоновано концепцію розуміння гуманітарної технології в оптиці психолого-герменевтичного підходу як технології дискурсивної, що становить комунікативно-семіотичний процес і забезпечує зберігання, акумуляцію, трансформацію, трансляцію та ретрансляцію ціннісно-смислового ресурсу, інкорпорованого в певні знаково-символічні форми, зокрема в широкого спектру соціокультурні й особистісні тексти. Виділено основні соціокультурні функції дискурсивних технологій: вибудовування і трансляція смислів через системи культурного та соціально-психологічного проектування; збереження різноманіття смислових значень у вигляді гетерогенних «знакових сховищ»; забезпечення умов відтворення культурних і соціально-психологічних форм; удосконалювання інструментарію технологічного відтворення в цілому.

Ключові слова: технологія, гуманітарна технологія, дискурсивна технологія, смисл, розвиток особистості.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 37-52 (pdf)


УДК159.923.2

Зазимко О.В.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Конструювання просторово-часових відношень на етапах самопроектування особистості

Мова статті : українська

Анотація. Конструювання просторово-часових відношень розглянуто як формування переживань, пов’язаних із осягненням особистістю життєвого хронотопу. Визначено, що означені переживання як процес перетворення ознак зовнішнього світу у внутрішній, що стає плацдармом для конструювання власного «Я», значимо відрізняються на етапах розвитку здатності особистості до самопроектування. З’ясовані характеристики просторово-часових відношень співставлені з можливостями побудови Я-тексту на різних вимірах розвитку особистості: «плагіатор», «читач», «автор». «Плагіатор», який здатний до емоційного переживання без задіяння рефлексивних процесів щодо осмислення особистісного часу і простору, здебільшого компонує текстові висловлювання на основі ситуативно-емоційних відчуттів. Емоційне переживання часу і простору характерне для початкових етапів онтогенетичного становлення психіки, а також може характеризувати дорослу особистість, для якої час і простір не навантажуються особистісними смислами. «Читач» диференціює оточуюче середовище на зовнішнє і внутрішнє, усвідомлює і осмислює переживання плинності та лінійності часу. Породжені смисли чи переосмислені значимості сучасної цивілізації сприяють виробленню індивідуальної цілісної картини світу на основі нестабільного хронотопу. Футуристичні автонаративи насичуються усвідомленим переживанням послідовності перебігу подій з орієнтованістю на майбутнє; суб’єктивізацією набутого просторово-часового досвіду; регулюванням власного часо-простору у дійсний момент. Усвідомлене переживання просторово-часових відношень можливе з юнацького віку, який характеризується зростанням ступеня узагальненості й конкретного представлення часу в цілях, планах, очікуваннях. «Автор» характеризується здатністю до створення смислових систем, що забезпечується «створенням» власного темпорального простору. Діалогічність розуміння, інтерпретація співставлення соціокультурних й особистісних смислів, осмислення й прийняття різних світів можливого сприяють збагаченню переживань просторово-часових відношень та дозволяють будувати Я-текст, який охоплює зрілий життєвий хронотоп. Перспективність дослідження передбачено у розробці дискурсивних технологій самопроектування особистості, що базуються на розумінні особистості свого життя і себе самої з погляду її часової трансспективи.

Ключові слова: просторово-часові відношення, самопроектування особистості, автонаратив, переживання, смисл, хронотоп.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 53-72 (pdf)


УДК159.923.2

Зарецька О.О.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Провокація текстом як дієвий засіб розвитку індивідуального дискурсу самопроектування

Мова статті : українська

Анотація.. У роботі запропоновано методику «провокації текстом» для моделювання впливу текстового оточення на процеси самопроектування дорослої особистості. Як підґрунтя для аналізу було використано нормативну модель самопроектування Чепелєвої-Рудницької. Під час апробації методики доведено перспективність цієї технології взагалі і розробленої методики її застосування зокрема, а також зафіксовано підйом рівня від «читача» до «автора» практично у всіх учасників пілотажного дослідження. Проте цей феномен потребує моніторингу для впевненості в закріпленні нових смислів у смисловому просторі суб’єктів і реальному впливі на процеси самопроектування особистості. Передбачається, що це вимагатиме розробки методичних засобів для пролонгованого спостереження під час моніторингу і проведення експериментальних «зрізів» у певні моменти часу.

Ключові слова: самопроектування, провокація текстом, особистісний розвиток, нормативна модель, діалог, індивідуальний дискурс самопроектування.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 73-85 (pdf)


УДК159.923.2

Шиловська О.М.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Технології розвитку здатності до самопроектування у підлітків

Мова статті : українська

Анотація. Стаття присвячена теоретичному дослідженню особливостей застосування дискурсивних технологій самопроектування в підлітковому віці. Показано, що старший підлітковий вік є найбільш сензитивним для перших спроб самопроектування. Однак початок процесу самопроектування залежить від рівня розвитку особистості та її успішності в соціумі.

Самопроектування у підлітковому віці передбачає створення проекту власного «Я» на основі інтерпретації та часткової реінтерпретації пережитих життєвих подій, як своїх власних, так і подій, що відбуваються у житті значимого іншого.

Визначено, що, розвиваючи здатність до самопроектування, необхідно застосовувати наступні дискурсивні технології: технологія виокремлення теми висловлювань; технологія інформаційного діалогу; технологія наративізації життєвого досвіду; технологія смислового діалогу.

Розвиток у підлітка здатності самостійно планувати своє життя, виходячи із власної системи цінностей та розвиток часової перспективи є важливою передумовою розвитку у дитини здатності до самопроектування.

У ранньому підлітковому віці, внаслідок недостатньо сформованого образу «Я», дитина також може породжувати саме соціальний проект. Однак дані проекти вже суттєво зумовлює референтна група. Це можуть бути як члени сім’ї, так і коло друзів, однолітків, на систему цінностей яких дитина орієнтується і часто сприймає її як власну.

Починаючи із середнього підліткового віку дитина може будувати проекти на основі власного образу «Я». Однак на етапі середнього підліткового віку цей образ ще не є достатньо стійкою структурою. Під впливом соціокультурного оточення підліток змінює образ власного «Я», внаслідок чого змінюється і його життєвий проект.

Ключові слова: самопроектування, дискурсивні технології, життєвий проект, підлітковий вік, саморозуміння, самопізнання, система цінностей.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 86-98 (pdf)


УДК159.923.2

Березко І.В.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Специфіка дискурсивних технологій самопроектування особистості у кризових життєвих обставинах, які викликані онкологічним захворюванням

Мова статті : українська

Анотація. Важкі соматичні захворювання, зокрема онкологічні, накладають відбиток на особливості уявлень особистості про потенційний вектор її розвитку. Єдиної стратегії самопроектування, якої дотримуються всі особи, що мають досвід такого захворювання, немає, але вона суттєвим чином залежить від того, як саме особистість сприймає свою історію, що передує захворюванню. Можна розрізнити чотири найбільш вживані стратегії: ігнорування змін, збереження спадковості особистої історії, позбавлення ціннісного баласту та налаштування на кардинальні зміни. Великого значення має контекст, у якому хворий створює свої дискурсивні продукти, та те, який зворотній зв’язок він отримує від свого оточення. Поліфонічність такого зв’язку може надавати можливість хворому побачити свою історію та себе у різних ракурсах. Також у онкологічних хворих є декілька особливих тенденцій ставлення до особистого майбутнього, які відрізняють їх від вибірки здорових людей. Це відчутна впливовість часового виміру «тут і тепер», індивідуальна своєрідність ціннісних виборів щодо себе-майбутнього безвідносно до схвалення соціуму, сконцентрованість життєвих та особистісних проектів на звужених напрямках розвитку. Особливістю самопроектування у онкологічних хворих є їх зацікавленість тілесними практиками та психологічними засобами стабілізації негативних емоційних станів, навколо яких групуються життєві плани.

Ключові слова: самопроектування, ідентичність, особиста історія, онкологія.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 99-112 (pdf)


УДК159.923.2

Гудінова І. Л.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Взірцевий текст у контексті самопроектування користувачів Інтернету

Мова статті : українська

Анотація. Статтю присвячено визначенню ролі та значення мемів як взірцевих текстів у процесі самопроектування користувачів Інтернету. Показано, що меми як готові соціокультурні зразки, які поширені в Інтернет-середовищі, стають ціннісно-смисловими основами конструювання досвіду особистості. Визначено, що інформаційна ресурсність мемів пов’язана з їхньою лаконічністю. Мотиваційні міні-історії розглядаються як такі, що можуть відбутися в житті людини тому, що у взірцевому тексті закладені мотиви, тема, способи дії, які спрямовуються особистістю на те, що «все може піти інакше», а проектування нових життєвих реалій означає процес досягнення «кращого життя». Зазначається, що взірцевий текст може сприйматися і як «чужий смисл», що викликає в особистості реакцію неприйняття чи опору. У цій ситуації він буде виконувати провокаційну функцію, стимулюючи людину надати власну реплікаційну відповідь на «чужі» смислові послання (звернення) взірцевого тексту. Показано, що саме це смислове напруження і відкриває перед особистістю можливості пошуку власних шляхів розв’язання життєвих задач і вибудовування проектів власного життя та самої себе. Отже, в обох випадках відбувається вихід на новий щабель «імовірнісно-можливо значимого», що містить ресурси для розвитку особистості та її самопроектування. Спираючись на трирівневу модель особистості, здатної до самопроектування (Н.В. Чепелєвої і С.Ю. Рудницької), схарактеризовано особливості перебігу процесу самопроектування особистості в Інтернет-просторі на рівнях «плагіатора», «читача» та «автора».

Ключові слова: взірцевий текст, соціокультурний зразок, мем, смисл, ціннісно-смисловий ресурс, самопроектування особистості.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 113-121 (pdf)


УДК159.923.2

Гуцол К. В.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Наративна компетентність як чинник розвитку здатності особистості до самопроектування

Мова статті : українська

Анотація. У статті представлено обґрунтування наративної компетентності особистості як чинника розвитку її здатності до самопроектування, визначено критерії і рівні її сформованості в особистості. Здатність особистості до самопроектування розглядається як багаторівневе утворення, що впродовж життя може становити різні змістовні конфігурації, а її ядерна складова визначається інтегральним корпусом таких психологічних характеристик особистості, як прагнення до саморозвитку, самодетермінація, продуктивна рефлексія, толерантність до невизначеності, прогресивний характер смисложиттєвих орієнтацій та перспективна орієнтованість індивідуального досвіду. Виокремлено три групи чинників розвитку здатності особистості до самопроектування: мотиваційні, метакогнітивні та комунікативні. У цьому контексті, наративну компетентність особистості проблематизовано як комунікативний чинник. У структурі наративної компетентності виділено передсмисловий, смисловий та метасмисловий рівні. Визначено критеріальні ознаки сформованості наративної компетентності особистості на кожному з цих рівнів. На першому – вміння виділяти окремі текстові елементи; виокремлювати певні ситуації, що експлікуються в текстових висловлюваннях; уміння стисло переказувати зміст тексту наративу; складати його розгорнутий план; ставити запитання за змістом тексту. На другому – вміння визначати в тексті наративу тему; формулювати основну думку; виділяти проблему, до розв’язання якої прагне автор; висувати власні припущення щодо подальшого розвитку змісту наративу; ставити питання до автора. На третьому – вміння припускати, що саме спонукало автора до створення певного наративу, та вміння йому відповідати, виходячи з цього припущення; рефлексувати підстави власних інтерпретаційних процесів; прогнозувати ефект (наслідки) від знайомства з певним наративом; аналізувати труднощі, що виникають при розумінні тексту.

Ключові слова: самопроектування, здатність до самопроектування, чинники розвитку здатності до самопроектування, наративна компетентність, рівні розвитку наративної компетентності, критерії сформованості наративної компетентності.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 122-133 (pdf)


УДК159.923.2

Галунзовський І.С.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Проблема самопроектування особистості в контексті гуманітарного проектування.

Мова статті : російська

Анотація. Стаття присвячена проблемі самопроектування особистості як виду гуманітарного проектування. Поняття проектування проартикульовано як процес продукування ресурсів, необхідних для створення ще не існуючого в різних сферах життєздійснень людини. Представлено різні підходи щодо дослідження зазначеної проблеми. Окреслено тенденцію зміщення акцентів з традиційного проектування до гуманітарного, характерного для сучасного суспільства. У контексті гуманітарного проектування визначено поняття самопроектування особистості як її здатності ставити завдання та діяти, виходячи із задуму свого майбутнього життя і себе самої. Охарактеризовані психологічні особливості цього процесу. Показано, що в руслі дослідження проблеми проектування особистості широкі перспективи відкриває психолого-герменевтичний підхід, усередині якого самопроектування розглядається як проектування дискурсивне, що припускає створення особистістю «Я тексту», власної наративної ідентичності. Акцентується увага на тому, що в залежності від ступеня розвитку здатності індивіда до самопроектування, його «Я тексту» притаманні різні формозмістовні характеристики як способи текстової об’єктивації його особистого досвіду. Передбачається, що виділення цих текстових параметрів може бути покладено в основу розробки діагностичного інструментарію для визначення готовності особистості до дискурсивного самопроектування.

Ключові слова: проектування, проект, гуманітарне проектування, самопроектування особистості, дискурсивне самопроектування особистості.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 134-147 (pdf)


УДК159.9

Колярова А.О.

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Проблематизація рефлексії тілесного досвіду особистості в процесі її самопроектування

Мова статті : українська

Анотація. Статтю присвячено проблемі рефлексії тілесного досвіду в контексті самопроектування. У руслі психолого-герменевтичного підходу рефлексію проблематизовано як здатність особистості забезпечувати управління процесами формування системи особистого, зокрема тілесного досвіду. Запропоновано трирівневу модель розвитку рефлексії тілесного досвіду особистості як засобу її самопроектування, що передбачає: рівень передрефлексії та первинної ідентифікації тілесного досвіду; інтерпретаційний рівень рефлексії тілесного досвіду; смисловий (метасмисловий) рівень рефлексії тілесного досвіду, що співвідносяться з основними вимірами дискурсивного самопроектування особистості: «плагіатором», «читачем» та «автором» (за Н.В. Чепелєвою, С.Ю. Рудницькою) та мають свою певну специфіку, зумовлену способами організації тілесного досвіду, його текстової об’єктивації, способами і процедурами його розуміння. Показано, що рівні рефлексії тілесного досвіду співвідносяться з рефлексивними стилями особистості. Так, на нижньому рівні передрефлексії та первинної ідентифікації тілесного досвіду особистість демонструє переважно неконструктивний рефлексивний стиль, що блокує її розвиток здатності до самопроектування. Вищий рівень рефлексії тілесного досвіду характеризується як смисловий (метасмисловий) і співвідноситься з конструктивним рефлексивним стилем особистості, що має актуалізуючий, спонукальний вплив на розвиток її здатності до самопроектування. На середньому – інтерпретаційному рівні рефлексії тілесного досвіду для особистості властивим є як конструктивний, так і неконструктивний рефлексивний стиль. Висунуто припущення щодо взаємовідношень між рефлексією тілесного досвіду особистості та її здатністю до самопроектування.

Ключові слова: рефлексія, тілесний досвід особистості, рівні рефлексії тілесного досвіду, конструктивний рефлексивний стиль, неконструктивний рефлексивний стиль.

Aktual_probl_psihol 2018, 2(11): 148-162 (pdf)