Актуальні проблеми психології, Том 2, Випуск 14 – 2023
АНОТАЦІЇ ТА ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ
УДК159.923.2
Чепелєва Н.В.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Анотація. Мета статті: схарактеризувати звернення до текстів культури, насамперед засобами читацької діяльності, як один з провідних чинників розвитку життєвої компетентності особистості.
Життєва компетентність тлумачиться в контексті психолого-герменевтичного підходу як здатність особистості розв’язувати різноманітні завдання, що постають перед людиною в складних життєвих ситуаціях, шляхом звернення до особистого та соціокультурного досвіду. Провідним засобом збереження, організації та упорядкування досвіду є наратив. Сприймання та засвоєння соціокультурних наративів здійснюється засобами читацької діяльності.
Показано проблеми сучасного стану розвитку читання у соціумі, зокрема зниження престижу читацької діяльності, погіршення якості книжкового середовища, зміна основних складових моделі читання – його обсягу, тривалості, статусу, репертуару.
Обґрунтовано переваги читання в розвиткові інтелектуальної, емоційної та комунікативної сфер особистості. Висвітлено шляхи підвищення якості читацької діяльності: розвиток культури читання та читацької компетентності особистості.
Схарактеризовано основні складові культури читання: усвідомлений вибір книг для читання; володіння основними прийомами читання; аналіз та оцінка прочитаного, а також читацька компетентність людини.
Сформульовано пропозиції щодо створення загальнодержавної програми залучення дітей та дорослих до читання, яка має включати заходи, спрямовані на розвиток основних когнітивних операцій читання та формування читацької компетентності особистості, задіяння можливостей школи, сім’ї, бібліотек, засобів масової інформації тощо.
Ключові слова: життєва компетентність особистості, читання, культура читання, читацька компетентність.
Aktual_probl_psihol 2023, 2(14): 4-12 (pdf)
УДК 159.923.2:81’23
Рудницька С.Ю.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Анотація. У статті схарактеризовано сутність міфологічного механізму інтерпретації досвіду в процесі розвитку життєвої компетентності як емерджентної здатності особистості, що визначає ефективність її соціальної взаємодії в мінливих реаліях сьогодення за рахунок продуктивності постановки та розв’язання нею власних життєвих завдань.
Визначено, що самостійна постановка власної життєвої задачі особистістю становить складну багаторівневу результуючу дії різноспрямованих векторів, орієнтованих на різні способи смислотворення. Показано, що сформована життєва компетентність особистості характеризується її переходом від розвитку «за допомогою» інтерпсихічних факторів до самодетермінації, управління власним розвитком, спрямованістю на розв’язання соціальних та особистісних задач, досягнення життєвих цілей, опанування смислів.
В основі авторської концепції лежить теза про те, що в процесі розвитку життєвої компетентності умовою генерації нових смислів виступають як узагальнення емпіричного індивідуального досвіду особистості, так і засвоєні ззовні «готові» соціокультурні концепти, що мають міфологічну природу. Показано, що місце міфу в процесі формування життєвої компетентності визначається його основними психологічними функціями. Представлено інтерпретацію механізму міфологічного смислотворення, згідно якої смисл розглядається як імовірнісний конструкт особистісного міфу. Визначається, що міфологічні ресурси розвитку життєвої компетентності особистості базуються на здатності людини пізнавати світ за допомогою символічних форм.
Ключові слова: особистість, досвід, розвиток, інтерпретація, життєва компетентність, особистісний проєкт, міф, міфологічні механізми.
Aktual_probl_psihol 2023, 2(14): 13-23 (pdf)
УДК 159.923.2
Зарецька О. О.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Анотація. У роботі на базі теоретичного аналізу і раніше проведених емпіричних досліджень розглядаються деякі типові сценарії і відповідні життєві компетентності дорослої особистості з точки зору їх смислового наповнення. Опанування нових значень і смислів є однією з найбільш важливих життєвих компетентностей людини, втрата якої може спричинити припинення розвитку. Смисловий діалог з оточенням, активне перебування у дискурсивній практиці означає постійне залучення нових смислів у власний дискурс і переосмислення на цій основі свого досвіду і свого автонаративу. Це важливі чинники адаптації людини до будь-якої кризи на життєвому шляху. В умовах сучасної загальної кризової ситуації самоусвідомлення дорослої людини вимагає зосередження на нових смислах, переходу на нові ціннісні орієнтири.
Потужним інструментом розбудови власного смислового простору, самовизначення і подальшого самоконструювання є дискурсивні практики, у які залучено особистість. Саме таким чином соціокультурне середовище впливає на смислове наповнення індивідуального дискурсу самопроєктування і на його подальшу перебудову.
Важливою життєвою компетентністю є постійне усвідомлене переосмислення свого досвіду, погляд на себе як на об’єкт рефлексії – тобто рефлексивна компетентність на тлі розвинених метакогнітивних вмінь, зокрема децентрації. Наявність цієї компетентності зробить можливою самореалізацію дорослої особистості і осягнення нею свого досі нереалізованого покликання. Важливим компонентом розвитку рефлексивної компетентності, звички і потреби заглядати в себе, в свої відчуття, усвідомлювати їх, текстуалізувати і наративізувати, є розвинена наративна компетентність. Розвиток цих життєвих компетентностей на основі відповідного наративного і дискурсивного виховання є необхідним для успішного саморозвитку особистості на будь-яких стадіях дорослості.
Ключові слова: смисл, життєва компетентність, доросла особистість, особистісний розвиток, кризова ситуація, життєвий сценарій, самопроєктування, самоконструювання
Aktual_probl_psihol 2017, 2(10): 24-36 (pdf)
УДК 159.92
Зазимко О. В.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Анотація. Емпірично визначено особливості мотивації до волонтерської діяльності в небезпечних для життя умовах. Мотиваційна складова є провідною в розвитку життєвої компетентності особистості. У контексті дослідження життєва компетентність аналізується як ресурс особистості, що дозволяє продуктивно розв’язувати життєві завдання в складних небезпечних умовах. Здійснення волонтерської діяльності в умовах війни потребує такої життєвої компетентності, яка забезпечує не лише ефективне виконання завдань добровільної допомоги іншим, а й гарантує особистісну продуктивність. З’ясовано, що мотиви волонтерів, котрі здійснюють свою діяльність у небезпечних умовах, дещо відрізняються від мотивів волонтерів, які працюють у більш безпечних умовах. Особи, які волонтерять у небезпечних умовах, мають вищу загальну активність, що відображає енергійність, прагнення виразити свою енергію та уміння в різних сферах діяльності; характеризуються значимо вищою статусно-престижною мотивацією, прагненням отримувати увагу та визнання оточуючих, соціальний статус у суспільстві тощо; а також значимо вищою мотивацією соціальної корисності як спрямованості на соціальну діяльність. Означені мотиваційні вектори сприяють вибору особистістю волонтерської діяльності в досить складних умовах. З іншого боку визначено, що високий рівень зазначених мотивів є гальмівним для побудови особистісних планів, не сприяє руху до здійснення власних життєвих завдань та психологічно виснажує особистість. Враховуючи результати дослідження, можна рекомендувати психологічну підтримку таких волонтерів з акцентом на розширення ресурсу майбутніх перспектив у сфері особистісного самопроєктування та самоздійснення.
Ключові слова: життєва компетентність, мотивація, волонтери, кризові умови, війна, самопроєктування, психологічна підтримка.
Aktual_probl_psihol 2023, 2(14): 37-48 (pdf)
УДК 159.92
Шиловська О.М.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Антоація. Стаття присвячена дослідженню особливостей прояву психологічного здоров’я у дітей молодшого шкільного віку. Особлива увага надається дослідженню рівня розвитку у дитини здaтності до сaмостійного прийняття рішень тa здaтності переборювaти стресові ситуaції, як необхідних умов зaбезпечення психологічного здоров’я дитини в кризових умовaх.
Виокремлено стрaтегії розв’язaння склaдних життєвих ситуaцій дітьми молодшого шкільного віку, а також рівні готовності дитини до прийняття рішень. Також досліджено стилі реaгувaння дітей нa стресові aбо кризові ситуaції. Означено, що 11% дітей молодшого шкільного віку схильні брaти нa себе відповідaльність зa прийняття рішень, що безпосередньо пов’язaно із соціaльним оточенням дитини, зокремa з бaтькaми.
Встановлено, що окрім впливу соціaльного оточення, нa розвиток здaтності дитини брaти нa себе відповідaльність зa прийняття рішення впливaють психологічні особливості дитини, зокремa, рівень тривожності. Рівень тривожності також безпосередньо пов'язаний з психологічним благополуччям молодшого школяра.
Визначено, зa період військових дій нa 11,6% збільшилaся кaтегорія дітей, які є групою ризику, оскільки будь-якa сферa діяльності у дитини пов’язaнa зі стрaхом, тривогою, неможливістю сaмостійно вирішити ситуaцію, нездaтністю переборювaти стресові ситуaції тa життєві труднощі без шкоди для здоров’я, та нa 15,1% збільшилaся кaтегорія дітей, які тaкож можуть відчувaти стaн тривоги в будь-якій ситуaції і, як прaвило, розрaховують нa допомогу з боку дорослого. Окреслено подальші перспективи дослідження.
Ключові слова: психологічне здоров’я, здатність приймати на себе відповідальність за прийняття рішень, стійкість дитини до стресових ситуацій, рівень тривожності
Aktual_probl_psihol 2023, 2(14): 49-59 (pdf)
УДК 159.923.2:81’23
Гуцол К.В.
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Мова статті : українська
Анотація. Статтю присвячено висвітленню теоретичних та методологічних засад дослідження наративної компетентності особистості в оптиці психолого-герменевтичного підходу.
Розкривається змістове наповнення понять «компетентність» та «наративна компетентність» особистості. Пропонується розуміння компетентності як інтегрального динамічного особистісного утворення, що формується та розвивається в процесі вибудовування особистісного досвіду, та забезпечує продуктивність життєздійснень особистості шляхом успішного розв’язання актуальних життєвих задач, що постають перед нею.
Наративна компетентність тлумачиться як сформованість у особистості здатностей конструювати власні наративи та виявляти й інтерпретувати наративні висловлення адресанта. Стверджується, що здатність людини продукувати власні наративи припускає володіння всіма елементами наративної структури (тобто сформованість у неї наратива як фрейму), а також володіння «набором» базових соціокультурних наративів, уміння на їх основі розгортати наративні структури у зв’язну розповідь. Зазначається, що здатність виявляти та інтерпретувати наративні висловлення адресанта передбачає вміння особистості побачити за розповіддю Іншого його індивідуальний наратив, «Я-Текст», його наративну ідентичність.
Зроблено припущення, що розвиток наративної компетентності як метакомпетентності особистості призводить до підвищення рівня її компетентності в різних контекстах її самоздійснень, зокрема підвищення її здатності до самопроектування.
Ключові слова: особистість, компетентнісний підхід, компетентність, метакомпетентність, наратив, наративна компетентність.
Aktual_probl_psihol 2023, 2(14): 60-75 (pdf)